Попередження насильства в сім’ї
«Вогнище», «колиска», «радість і буття» – так споконвіку називають сім’ю. Завдяки їй, людина, прийшовши у цей світ, в прямому і переносному значенні стає людиною. Сім’я – це оточення найближчих людей і за своєю силою впливу їй немає рівних. Сім’я як специфічна закрита система виховання, впливає на людину упродовж всього його життя: те, що в дитячі роки набувається в сім’ї, буде перенесене в подальші періоди життя, а засвоєна модель сімейного виховання переноситиметься з покоління в покоління.
На жаль, проблема сімейного благополуччя не сьогоднішній день є вкрай актуальною. Наразі у зв’язку з кризовим станом суспільства порушується стабільність сім’ї, загострюються негативні явища всередині неї (погіршується емоційне самопочуття її членів, загострюються взаємостосунки між ними, порушуються права дітей). Намітилася стійка тенденція до збільшення числа так званих «кризових» (проблемних) сімей, уражених зміщенням моральних цінностей і орієнтацій. У такій сім’ї дитині незатишно, а іноді навіть небезпечно. Тут деформується його особистість – він стає, як правило, «важким». Такі негативні явища, як підліткова жорстокість, зростання злочинності, алкоголізм, наркоманія, проституція, зобов’язані своїм існуванням, в першу чергу, проблемам у сім’ї. Кризові сім’ї – це джерело соціального сирітства. Окрім того неблагополуччя в таких сім’ях породжує насильство.
Ще зовсім недавно в Україні проблемам насильства в сім’ї практично не приділялося уваги, а тим більше, не йшлося про необхідність пошуку шляхів протидії цьому явищу. Але останнім часом питання насильства в сім’ї, жорстокого поводження з дітьми набувають характеру глобальної катастрофи.
Намагаючись вирішити проблему домашнього насильства, у грудні 2017 року Верховна Рада України ухвалила Закон «Про запобігання та протидію домашньому насильству», в якому запропоновано новий підхід (із використанням європейських стандартів) до боротьби з цим негативним явищем у суспільстві.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (далі – Закон), домашнім насильством визнаються діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім’ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім’єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь
1). ФІЗИЧНЕ – це жорстокість і інші цілеспрямовані антигуманні дії, що заподіюють біль дитині і перешкоджають його розвитку (спричинення фізичного болю: побої, укуси, припікання, навмисне задушення або потоплення дитини, а також ситуації, коли дитині дають отруту і неадекватні ліки).
2). ЕМОЦІЙНЕ (ПСИХІЧНЕ) – це порушення психоемоційного балансу у бік негативних відчуттів і переживань. Дитина відчуває постійний брак уваги і любові, зате цілком достатньо криків, погроз, наруг, знущань, різкої і грубої критики на його адресу, образ і залякувань, які призводять до втрати почуття власної гідності і упевненості в собі. Подібна жорстокість не менше шкідлива, ніж фізична. Така неповага батьками почуттів, достоїнства дитини названа «душогубством». Воно навмисно спрямоване на придушення у дітей почуття радості, любові. Виникає емоційна відчуженість дітей, що отримала назву «синдром афектної тупості», яка створює основу для хронічного психогенного травматизму, що нерідко викликає вторинні афектні кримінальні дії – агресію, спрямовану назовні (асоціальна поведінка) або на власну особу (суїцид).
Репресії і тиснення в будь-якому віці мають два результати: особистість або пригнічується, якщо вона слабка, або у неї народжується протест, який може перерости в гостру форму, якщо особистість сильна. У разі застосування до дитини насильства, коли вона не в змозі активно захищатися, переживає почуття злості, але вимушений його пригнічувати. Фактично йде акумуляція злості, яка буде проявлена пізніше. Так породжується агресія дітей й інші види їх девіантної (що відхиляється) поведінки. Ставши батьками, вони теж будуть жорстокими до своїх дітей.
Насильство напряму пов’язано з рівнем правопорушень у дитячому середовищі. Це підтверджує збільшення числа злочинів, пов’язаних з насильством, вчинених підлітками.
3) СЕКСУАЛЬНЕ – це використання дітей для задоволення сексуальних потреб дорослих. Застосовування погроз, сили, хитрості для залучення дитини в сексуальну діяльність. Використання дітей для виготовлення порнографічної продукції, залучення їх до заняття проституцією. Результатом цього є безладні статеві зв’язки підлітків, венеричні захворювання, небажана вагітність, або глибока депресія з частими суїцидальними думками і спробами. Хлопчики, що отримали «чоловіче» виховання, приймають за норму фізичне насильство щодо жінки, а дівчинка, що піддалася сексуальному насильству, поводитиметься як жертва, безпорадна і беззахисна.
4) ЗНЕВАЖЛИВЕ СТАВЛЕННЯ ДО ДИТИНИ – не задовольняються життєві потреби дитини в житлі, їжі, одязі, лікуванні. Дітей залишають без нагляду, вони часто ходять голодними, брудними. Вони відстають у фізичному розвитку. Психологічні прояви: пасивність, пригніченість, відчуття непотрібності і кинутості, низька самооцінка.
Загальні ознаки будь-якого виду насильства над дітьми:
– невміння зосередитися;
– проблеми з пам’яттю;
– низька самооцінка, відсутність самоповаги, ненависть до себе, що сприяє формуванню комплексу неповноцінності;
– недовіра до дорослих;
– поганий настрій;
– незрозумілі напади гніву, агресії, імпульсна поведінка;
– почуття сорому, страху, постійного переживання провини;
– депресія;
– нездатність відчути задоволення від чого-небудь;
– самотність, відчуженість і ін.
Яскравими прикладами є втеча дітей з дому, дитяча і підліткова злочинність, алкоголізм, наркоманія, самогубства дітей і підлітків.
Не знаючи, як справитися з реальністю, дитина може шукати різні способи відходу від суворої дійсності. Вибір у таких дітей невеликий: алкоголь, наркотики, проституція і т. д. Нерідко «одурманення» стає єдиним способом позбавлення від щоденних скандалів, образ і принижень. «На практиці» спостерігаючи наркогенні традиції, підліток знайомиться з технологією одурманення.
Проблема сімейного насильства надзвичайно важлива передусім тому, що сім’я є основою суспільства і повинна перебувати під особливим захистом держави. Насильство й жорстокість у сім’ї не лише руйнують гармонію і злагоду в ній, а й виступають однією з передумов злочинності в суспільстві загалом.
Можливо, вам пощастить, і ви не побачите, як розлючений тато відпрацьовує силові прийоми на беззахисній дитині. Можливо, вам пощастить, і ви не почуєте зливи лайливих слів, яких вам і не доводилося чути з вуст жінки, іменованою матір’ю. Можливо, вам пощастить, і ви не відчуєте смердючий запах алкоголю і не побачите «згаслі» від чергової «дози» очі. Якщо вам пощастить, то ви цього ніколи не побачите. А дитина? Вона протягом років перебуває в такому оточенні.
У положеннях Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» викладено перелік повноважень державних органів та інших структур щодо надання допомоги постраждалим від домашнього насильства та притягненню зловмисників до відповідальності, зокрема служби у справах дітей, яка:
– приймає та розглядає заяви і повідомлення про домашнє насильство стосовно дітей та за участю дітей, у тому числі повідомлень, що надійшли до кол-центру з питань запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі та насильству стосовно дітей;
– інформує постраждалу дитину, її батьків, інших законних представників, якщо ті не є кривдниками дитини, про права, заходи та послуги, якими вони можуть скористатися;
– інформує дитину-кривдника, її батьків, інших законних представників про права дитини, заходи та послуги, якими вони можуть скористатися;
– влаштовує дитину в центр соціально-психологічної реабілітації дітей, притулок для дітей служби у справах дітей, інші установи для дітей незалежно від форми власності та підпорядкування, в яких створені належні умови для проживання, виховання, навчання та реабілітації дитини відповідно до її потреб, а також здійснює контроль за умовами її перебування та надання допомоги у разі неможливості проживання дитини із своїми батьками, іншими законними представниками у зв’язку із вчиненням домашнього насильства стосовно цієї дитини або за її участі;
– проводить профілактичну роботи з батьками, іншими законними представниками дитини із запобігання домашньому насильству стосовно дітей та за участю дітей;
– порушує перед органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування питання про притягнення до відповідальності згідно із законом посадових осіб у разі невиконання або неналежного виконання ними обов’язків під час виявлення фактів домашнього насильства, роботи з постраждалою дитиною, дитиною-кривдником;
– взаємодіє з іншими суб’єктами, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, відповідно до чинного законодавства (районне управління соціального захисту населення, органи Національної поліції України, навчальні заклади та заклади охорони здоров’я тощо).
Проблема насильства в сім’ї є надзвичайно складною і поєднує в собі багато взаємопов’язаних аспектів. І тому для її розв’язання необхідні комплексні заходи й більш тісна взаємодія між правоохоронними органами, медичними закладами, судовою системою, багатьма іншими державними й неурядовими організаціями, що працюють у цій сфері.
Рустам АЗІЗОВ, служба у справах дітей
