Тарас Шевченко. Життя під забороною.

04.03.2016

Молодий Шевченко

9 березня 2016 року Україна і весь світ відзначатиме 202 річницю з дня народження видатного сина України Тараса Григоровича Шевченка. Усі ми зі школи знайомі з його поезією, але мало кому з нас відомо, що саме Тарас Григорович, кріпак-самоучка, став основоположником української літературної мови та української літератури.
Також, свого часу Тарас Шевченко замалював у Полтаві садибу Івана Котляревського і саме за цим малюнком у 1969 році була відновлена садиба славнозвісного автора «Енеїди».
З самого малечку над Тарасом, немов якесь прокляття, нависли біди та негаразди. Рано померла мама, а мачуха не любила дітей Григорія Шевченка, особливо знущалася вона над малим Тарасом. Через два роки після смерті матері, залишив цей світ і батько – від тоді життя Тараса стало ще нестерпнішим. Єдиною розрадою були розповіді діда про славні часи козацької доби і подорожі з чумаками.
З самого дитинства Тарас Григорович жив під забороною: не можна вчитися, не можна малювати, не можна мати власної думки, а лише терпіти, терпіти знущання, побої – це життя кріпака. Кріпака-бідняка з багатою душею!
Одного разу, 6 (18) грудня 1829 року Павло Енгельгардт випадково помітив Шевченка вночі за малюванням козака Матвія Платова, героя франко-російської війни 1812 року, нам’яв вуха кріпаку-слузі та наказав відшмагати його на стайні різками. Наступного дня наказ було виконано – кучер Сидорко відшмагав Шевченка.
З часом, коли Тараса Шевченка заарештували за членство у Києво-Мефодіївському братстві, його звинуватили в написанні віршів «малоросійською мовою», з якими «могли посіятися й згодом вкоренитися думки про вигадане блаженство часів Гетьманщини, про щастя повернути ці часи й про можливість Україні існувати як окремій державі». До речі, на суді не доведено участі поета в Кирило-Мефодіївському братстві. Шевченка  «наділеного міцною будовою тіла» призначили рядовим в Оренбурзький окремий корпус із забороною писати й малювати.
І все ж, всупереч забороні, Шевченко таємно малював і писав вірші, які йому вдалося приховати й зберегти в чотирьох «захалявних книжечках» (1847, 1848, 1849, 1850).
У квітні 1850 року Шевченка вдруге заарештували й після піврічного ув’язнення помістили в Новопетровському береговому форті, що на півострові Мангишлак; там він перебував сім років. За цей період Шевченко написав поеми «Княжна», «Варнак», «Іржавець», «Чернець», «Москалева криниця» та багато поезій. Поет цікавився життям казахів, що кочували в околицях фортеці, вивчав їхні пісні та легенди й малював сценки з їхнього побуту.
І все ж, Шевченку на нелегкому життєвому шляху траплялися добрі люди.
У Новопетровській фортеці, попри нагляд, моральне страждання й фізичне виснаження, Шевченко таємно провадив малярську й літературну діяльність. Співчуття таких гуманних та порядних людей, як комендант укріплення А. Маєвський та його наступник І. Усков, дещо полегшувало становище безправного солдата-засланця. Лише під час Каратауської експедиції влітку 1851-го він виконав близько ста малюнків аквареллю й олівцем (зокрема, «Вигляд на гори Актау з долини Агаспеяр», «Гора в долині Агаспеяр», «Гори в долині Агаспеяр», «Кладовище Агаспеяр»). Знайшовши коло форту добру глину й алебастр, Шевченко почав вправи в скульптурі. Серед виконаних ним скульптурних творів були й два барельєфи на новозавітні теми: «Христос у терновому вінку» та «Іоанн Хреститель». Поет тоді почав писати російською мовою повісті з українською тематикою й багатим автобіографічним матеріалом («Наймичка», «Варнак», «Княгиня», «Музыкант», «Художник», «Несчастный», «Близнецы» та інші).
Варто зазначити, що всі життєві випробування не зчерствили душу Пророка нашого народу, а навпаки, вилилися в любов до простого люду, адже, людина, яка у своєму житті пережила трагічні події, завжди щиро співпереживає та співчуває чужій біді.
Шевченка заарештували втретє і після кількаразових допитів (зокрема Марком Андрієвським — чиновником для особливих доручень при київському генерал-губернаторі) зобов’язали повернутися до Петербурга.
На світанку 14 серпня 1859 року поет диліжансом через Ланцюговий міст, що на Дніпрі, виїхав до Петербурга. І знову заборона. Заборона жити на рідній землі.
Усе своє подальше життя Тарас Григорович прожив під наглядом таємної поліції. Не склалося у видатного митця з особистим життям, проте він залишив після себе величезний спадок своїх літературних творів та художніх картин, збагативши тим самим українську та світову культуру. Через століття його поезія не втрачає актуальності та промовляє до нас тугою про давні славетні козацькі часи, про відновлення козацької звитяги та боротьби за волю, про безмежну любов до рідної землі.
Тож, вшануємо пам’ять видатного сина України та зберемося 9 березня 2016 року о 10 годині ранку аби покласти квіти до пам’ятника Тарасу Григоровичу Шевченку.

Ольга Скороденко